ніколи було займатись переглядуванням з якимось нам стражником.
— Отвечай же, когда тебя спрашивают? — нетерпляче й строго крикнув він.
— Та ти што кричиш? Диви, сволоч. Лазить тут, приставляє всякі манєри та ще й… Ступай січас! Данило, тягніть того!
Данило несміло взяв мене за руку. Я строго глянув на нього й він пустив її.
Стражник чогось почував себе страшенно розсердженим, навіть ображеним. Але Антип мовчки строго дивився на нього й не рушавсь. Потім помалу повернувся до здивованих голів дядьків і, найшовши гостреньке, добродушно-іронічне лице Семенюка, уважно і строго спитав:
— И ти, значит, утверждаешь, что мы разбрасывали прокламации?
— Атож… Утверждаю… — насмішкувато хитнув Семенюк головою.
— Своими глазами видел?
— Своїми. Не позиченими.
Говорив він упевнено, але на нас чекаюче-пильно дивилось декілька пар серйозних очей.
— Хорошо. Твоя фамилия Семенюк? Ксенофонт Сократович, — поважно і строго повернувся до мене Антип, — запомните: вот этот крестьянин с пепельной бородкой и… — він знов пильно озирнув Семенюка, — и серыми глазами называется Семенюком.
— Ну, то що буде? — посміхнувся Семенюк, але по лиці йому пробігло щось тривожне. Він глянув на стражника, на Данила, на нас.
— То будет, — різко і сторго повернувся до нього Антип, — что бывает тем, кто дает фальшивые показания. Ты этим отвлекаешь начальство от настоящих преступников. Ты — укрываешь их! Понял? Ну, идем в деревню.
