Яка рація? Що поможе? Єдиний рятунок — убити її. Зазнайомитись, завести кудинебудь і вбити в той же вечір.
Але як це зробити? Вона, видно, має це на увазі, коли тікає.
Звернутись за поміччю до товаришів? Але чи маю я право втягувати їх у цю справу? Коли вона прослідила мене, то, значить, і товаришів прослідила, значить і їх буде берегтись, значить, і вони нічого не поможуть. А як не прослідила якого, то хіба я знаю якого? Хіба я знаю, чи не заберуть його, як тільки він підійде до неї?
Та й коли це зробити? Може в цю вже ніч прийдуть за мною?
Боронитись чи здаватись без бою?
Всю ніч я не спав і ждав «гостей». Задзеленчить дзвінок до дворника, я схоплюсь, замираючи слухаю і жду. Ні, не до мене.
Знову лежу, не сплю і слухаю.
Так усю ніч.
Вранці я рішив звернутись до товаришів. Але, напившись чаю, заспокоївшись трохи, знову лишив цю гадку. Над вечір не витримав, схопив пальто й хотів бігти, але знову роздумав і зостався. А може все це тільки здається мені? Може ніякої Фені тут немає?
Пам'ятаю, я був як божевільний. Злість, нудьга, лють душили мене. Голова від безсонних ночей горіла.
«Ех! — пам'ятаю, вибухла в мені постанова. — Що буде, то буде. Так далі неможливо. Стріну на вулиці, тут же вбиваю. Годі!»
Схопив капелюх, пальто, бравнінґ і вискочив на вулицю.
Її не було. Пройшов квартал, другий, озирнувся, вернувся, знову пішов уперед — нема.
