— О-ох!.. Я розіб'ю собі голову… Я розіб'ю!..
Вона гнівно стріпонулась. Гнівно схопила його руку, одірвала від лиця, повернула до себе і… збезсиліла перед його мертвим, чужим, змученим поглядом.
— Семеночку!.. Любий… Я ж не маю часу… Сьогодні ж… Сьогодні востаннє… Востаннє… Ти чуєш?…
— Я чую… Я чую… Ох, чую, будь ти проклят!! Трижди проклят!! Я чую…
Він схопивсь за голову й забігав. Потім став налив повен рот із шклянки, виплюнув і дико озирнувся.
— Клара!..
Хотів щось сказати, попросити, але впав додолу і, перериваючи ридання якимсь ревом, почав стукати лобом об підлогу.
— Боже! Семеночку!!
Вона підіймала його, тягнула, цілувала. Він обнімав її ноги й бивсь головою об землю.
І помалу затих, підвівся. Лоб і кінчик носа чорніли порохом, а очі були мокрі й на підборідді блищала слина, звисаючи бурою, тягучою павутиною на груди.
Хтось дуже шарпав мене за плечі. Я озирнувся. Якесь знайоме лице… злісне і злякане шепотіння.
— Слишите?.. Чхаю, чхаю… Січас тікайте… Пропав я!.. Я вас просю… Ну, так ніззя ж.
Я не бачив, як вони розійшлись. Дозорець вивів її рівну, пряму, ніби пронизану током жахливого здивовання, з дикими очима.
Вчора його повісили.
Казав дозорець, що вивели з камери з пов'язаною щокою і пляшкою лікарства в руці.
І тепер десь лежить у мерзлій землі, з синьою
