— Ну, все одно… Чоррт!.. Ну, словом, вона собі там так передягнеться, щоб з-під пальта не видно було спідниці. Ну, от. Потім пальто, картуз, або шапку. Шапку краще, косу сховати можна. І потім нагору. Хтось із вас мусить перебалакати з дозорцем, що коло його камери. Обов'язково… Що? Розуміється, підкупити. Я думаю, що він за четвертну згодиться.
— Я берусь побалакати… — сказав я і мені було боязко, щоб через щось не доручили другому! Але всі згодились.
— Ну, от! — заклопотано поправив пенсне староста й раптом озирнувся.
— А вам, товаришу, чого?.. Тут секрет… Ні, не можна… Добре, без вас знаю… Я зараз прийду, тоді скажете… Ну, так от… Перебалакати треба завтра ж уранці. Я зараз сповіщу Новогрудцева… Розставити по сходах варту. На випадок буде хтось з адміністрації йти, нижній вартовий дає сигнал, верхній передає боковому, боковий тому, що піде з нареченою… Внизу, вгорі, коло бокових дверей і з нареченою… Я буду внизу… А один із вас…
— Мені прийдеться з нареченою йти, — похапцем і приглушено перебив я.
— Очевидно, — згодився староста. — Раз ви будете вести балачки з дозорцем, значить вам найзручніше. Отже… Завтра вранці ми ще побалакаємо… Як ви думаєте про мій план?.. Добре? Ну, так до завтра!
Він діловито попрощався з нами, на когось накричав, когось вислухав, щось пообіцяв і заклопотано вибіг.
У ту ніч я довго сидів на вікні. Притулившись лицем до холодного заліза ґрати, я сидів, слухав гомін тюрми, а лице душі моєї було повернено туди, до «покійницької».
І я бачив: він сидить… Ні, це не так, він не
