І страшно теліпалось внизу, там де коліна, його пальто, а руді каблуки похапцем хруськали льодом замерзлих калюжок.
У той же вечір до нас у камеру прийшов наш староста. Заклопотаний і занадто діловитий, як і всі старости, він озирнув камеру хазяйським оком, неуважно одповів комусь щось, покрутив свою ріденьку борідку й підійшов до двох товаришів, а з ними до мене. Одвівши всіх нас набік, він скинув пенсне і, витираючи його хусткою, впівголоса, діловито заговорив:
— Слухайте, товариші: я сьогодні дістав від нареченої Новогрудцева записку. Знаєте її? Ну, от… Так вона просить неодмінно влаштувати їй побачення з ним. Офіціяльно вона не може прохати через конспірацію… А завтра його вішають.
Він начепив пенсне, поморгав бровами й вигляд у нього став знову звичайний.
— Завтра? Хто казав?
— Хто казав, не важно. Це вже відомо… Ну, от.
І знову зняв пенсне й ще пильніше став витирати його. І знов йому очі стали кумедні, лисі й від перенісся червоніли до щок дві натерті смужечки.
— Як же це зробити? — спитав я.
— Зробити треба! — сердито надів пенсне староста. — А як… У мене є такий план… Завтра у нас… Нуда, завтра у нас прийом ушного лікаря. Внизу. В три години… Значить, прогулка вашого коридору… Вона попроситься до лікаря… Буде кричати, вимагати, словом, мусить добитись, щоб її повели. Розумієте? Я перебалакаю з лікарем, він — скот, але мусить згодитись. Ну, от… У кабінеті вона одягне під спідницю мужські штани… Розумієте? Вона може спідниці не скидати…
— Скидати треба, — буркнув хтось із нас.
