же стояв і з нудьгою чекав, коли фершал обдивиться. Сам був поважний, з широкою, чепурно розчісаною бородою й суворими очима в окулярах. Коли яка з покоївок його ставала вагітною, він кликав її до себе, скидав окуляри й очі ставали ще суворішими. Він дуже був строгий щодо цього — зараз же давав рощот, хоч би дівка й присягалася, що дитина від його. Дівка не повинна мати дітей без божого благословення, без вінчання. І сам, навіть, церковним старостою був. Іноді давав коня або корову на дитину. І селяни казали, що хоч строгий, зате добрий і жалісливий.
Фершал полапав Костя за голову, подержав його руку в своїй, а Кость ніби того й не помічав і не зводив очей з пана. Пан ждав і, водячи очима по стінах та по стелі, курив, не випускаючи папіроси з рота. Зустрівши чудний погляд Костя, він злегка, ледве помітно похмурювавсь і нетерпляче постукував ногою об землю.
Фершал посадив Костя, підняв сорочку й став дивитись на тіло.
— Живіт болить? — спитав він.
Кость покосив очима в його бік і нічого не сказав.
— Ну? Болить живіт? Говори ж!
Кость знову зиркнув на нього, зморщив носа і зробив:
— Хрр!
І зараз же мляво схилився й ліг, не зводячи все таки немов зачарованого, ласкавого погляду з пана.
— А, годі! — нетерпляче кинув пан цигарку додолу — Холери нема?
— А, яка там холера! Застудився, видно… Йому б треба…
— Ну, чули? — строго звернувся пан до Тетяни й ланового, що зостались у кухні: — ніякої холери немає й не вигадуйте мені нічого!
