у Болотяне… Я, брат, тепер Яшці покажу… Січас гармонію у Косого куплю… Гармонію, сапоги… Ого!
Він аж сів і завзято-задоволено сплюнув. Потім несподівано грубо обняв Ганну, так що та аж писнула, пом'яв її і, штовхнувши в спину, весело промовив:
— Ну, катай! живо!
Ганна прудко, кокетливо крутнулась і побігла в кущі.
Ні, ці істоти мені надзвичайно надокучили! І яка гадина: п'ять рублів і вона вже повза перед ним! А цей: аж вивернувся, наче справді зробив щось путнє… Ні, природа дурна: у таких істот не повинно бути задоволення. Не повинно!
Я рішуче вже не міг спокійно лежати.
Іра смішна: «ти не сердишся на мене?» Ну, чого б я мав сердитись?! І ця покірливість… «Герою мій»…
Митрохван раптом стріпнувся, встав, потягнувсь і, закинувши руки за шию, весело заржав. Потім зразу зірвав руки, нахиливсь, підняв ломаку… так-так!.. підняв ломаку цей гад, розмахнувсь, гикнув і зо всеї сили гупнув нею по пню. Пень ще дужче, ніж у мене, крекнув і загув.
— Ги! — засміявся Митрохван і, дриґнувши ногою, матюкнувсь, шпурнув ломаку й бадьоро, з гордою веселістю хутко пішов у той бік, де зникла Ганна.
Я остовпенів. Я захолов. Потім схопився, розгублено глянув: Ударив! по тому самому пню, тією самою ломакою! Він, цей гад?!
— Стій! Підожди!.. Гей!
«Гад» зразу зупинивсь і повернувся до мене довгим здивованим лицем своїм.
Я підбіг до нього.
