ніжно, щоб задрижали листочки берез від жагучого жалю зо мною Не хотілось тільки, щоб голова так крутилась. Я навіть ліг для цього на траву. Але зараз же й підвівся від крику Ганни.
Що таке?
Митрохван тягнув її за руку в кущі і хрипів:
— Хедім!
А вона цупко хапалася другою рукою за траву, зачіпалась скарлюченими пальцями порепаних ніг за землю й кричала:
— Одчепись, сатанюко! Одчепись, кажу! Ой, рятуйте!
А бабуся — як сиділа, так боком перехилилась і спала. З рота їй текла слина, вздовж якої рядком сиділи мухи.
— Хедім!!
Ганна вмить шарпнулась, вирвалась і одбігла вбік.
Митрохван хитнувся, розгублено витріщив очі й непорозуміло застиг, важко дихаючи.
— Утекла… — безнадійно хитнув головою й безсило опустився на землю.
— Сказала, п'ять… Ну, й не лізь… А то на мої напивсь, та ще й… Розумний!
Теж важко дихала і стояла оддалік, застібаючи кохту.
Потім я знову ліг.
Земля помалу крутилась, жовті круги здіймались догори, а я був центром їх.
Зразу все десь зникло.
Сонце вже намацувало одним краєм лісок, де повинен був я ждати Іру. Його видно було верст за п'ять уже.
Ми мовчки йшли всі четверо. Після сну вони були похмурі, злі. Бабуся все просила пити й після кож-
