рявим чубом, ввірвалося в дим, запалило жовті вогники і струсило кров йому. І бачили всі, що були там, як замахнулась рука чоловіка з кучерявим чубом і з ляскотом впала на лице чоловіка з борідкою.
І тихо стало. Десь далеко із темної ночи бігли в клітку крізь вікно звуки життя, і холодно дихав мороз білою парою.
І видно було Впередові, як у грудях тим людям в диму загорілися вогники сорому й шугнули гарячою кров'ю в лице. Мовчки сів ударений чоловік і серед мовчання ліг головою вниз на поміст.
— Ну, що? Де їхній жар? — спитався Назад.
— Дим їм у грудях, великий їм дим, — сумно промовив Вперед.
— А попілу не бачиш?
— Я не бачу ні попілу, ні жару.
Тоді злісно й мовчки схопився Назад і потяг Впереда ще в одну клітку.
Тут теж було шумно, тут також сміялись, але не сміхом радощія, не тим сміхом сміялися тут, що пада росою на висохлу душу, а сміхом диму — сухим і крикливим. Серед клітки ж і сміху стояв чоловік у чорній сорочці, Стоячи й похмуро дивлячись униз, чоловік говорив:
— Ви, товаришу-старосто, обижаєте нашу камеру… їй-богу, обижаєте.
— Ну, оті — нетерпляче скрикнув чоловік у чорній сорочці Ще один! Ви дасте мені спокій сьогодні, чи ні? Чого вам треба?
— Нам треба, щоб ви той, щоб ви по совісті робили. Ви он другим даєте всякі пундики, а нам оселедці та оселедці… Який же тут порядок? Комуна так значить треба, щоб усім нарівно, а ви, як інтелігенту, дак що лучче, а нам мужикам що гірше
