Хлопчик сів на лаву і, почервонівши, мовчав.
І бачив Вперед, як стиснулись груди йому, як видавили вони гарячу сльозу, і сльоза та впала на серце, і прорізала великий слід у йому. І клубом піднявся дим у грудях йому.
А чоловік з блідим лицем устав з помосту й заходив по клітці, злісно одкидаючи з лоба блискуче волосся.
— А ви теж не ходіть! — раптом вилетів од помосту новий голос. Чого ж сами стукаєте ногами?
— Інтеліґентам можна, — засміявся насмішкуватий голос.
Чоловік з блідим лицем ходив, одкидаючи з лоба волосся, не дивлячись туди, звідки вилітали голоси; він пильно дивився собі в груди, де горів жовтий злий вогник.
— Інтеліґентам все можна, — задумано сказав чоловік з смуглявим, як стара кістка, лицем: — їм усе можна, так усе можна, що вже й кайданами не брязкай. А робочий… Плювать на робочого… Він звик свинею жити…
— Правильно… — тупо сказав його сусіда й посунув рукою чорну баньку.
— Ви говорите дурниці! — глухо сказав, не зупиняючись, чоловік з блідим лицем.
— Та, звісно, ми — дурні, не вчились. І справді дурні, що не вчились, а робили весь вік, щоб ви могли вчились…
Тоді чоловік з блідим лицем зупинився, ще більше поблід і почав говорити.
І бачив Вперед, шо він говорив те, що йшло йому від жовтого вогника й диму. І бачив Вперед, як ці слова, нагріті жовтим вогником і прокоптілі димом, влітали в мозок і груди тим людям, а в грудях тим людям починали горіти теж жовті, злі вогники і вогники ці виштовхували з язика колючі, ущіпливі
