— Прийду, прийду…
— Мой?
— Твій, твій…
— Ну, будєт… Пусті… Ідьот….
Вона пригладила волосся, поправила злегка пом'яту сукню і трохи одсунулась од Миколи.
— Даже води захотєлі, — ще з порога крикнув Фомушка, обережно несучи склянку. — Ето что то смєшноє! — додав він, маючи на увазі перший ефект од цих слів.
Але Галя навіть і не усміхнулась.
— Вредно так много смєяться, — промовила вона, надпивши трохи й вертаючи Фомушці шклянку. — Красниє, как ракі…
Микола провів рукою по лиці, що горіло, як в огні, і глибоко зідхнув.
— А я, Анна Івановна, за вамі, — беручи шклянку й нахиляючи трохи голову набік, сказав несміло Фомушка.
— Куда? — холодно спитала вона.
— Кадріль…
— Ох, Фома Лукіч! Простіте, єй-богу, нє могу, — твердо подивилась вона на нього.
— Хм… — жалібно, по-дитячи, хмикнув Фомушка. — Анна Івановна!..
— Фома Лукіч! — тихше промовила Галя і якось подивилась на нього. Лице у неї зразу стало сухе, тверде й жорстоке. Фомушка якось принизився, але попробував ще раз хмикнути і схилити благально голову на бік. Галя пильно подивилась на нього і промовила:
— Ви уже забилі?
Фомушка помалу повернувся й тихо пішов з кімнати. Але не встиг він дійти до порога, як у двері постукано, потім вони розчинились і в кімнату заглянула чорнява голова Ламазіді.
