тесь… А що я говорю це, так це просто… потому, що…
— Через те… — поправив Микола.
— Через те… Бачите, я зовсім погано ще говорю по-українськи…
— Нічого, нічого. Ну, так «через те, що»… що?
— Через те, що для вас не маю нічого інтересного… Ви чоловік другий, я друга… А мені з вами легко, то правда! Ви такий… простий… молодий… Славний!
Микола слухав і почував, як щось рідне та ніжне теплом обгортало всю його істоту. Йому хотілося схопити цю струнку, як виточену, постать, ці високі, пишні груди, прихилити чудове личко до себе на груди, закрити її всю руками й крикнути всьому світові: «Моя вона! Моя, моя!»
— Скажить, ви когонебудь любили? — умить спитала вона хутко. — Любили?
— Нікого й ніколи…
— Правда?
— Правда.
Вона знов якось чудно-гостро подивилась на нього і губи її трохи ніби здригнули. Микола теж подивився на неї і, не спускаючи очей, промовив:
— А, знаєте, ви сьогодні якась… чудна…
— Як іменно?
— Так… Якась не така, як завжди… Ніби ви на щось зважились. Вигляд такий… Ніби збираєтесь боротися з кимось або поставити на своєму… Щось уперте таке…
Вона знов кинула на нього тим самим поглядом, гострим, палким і чудним.
— Може й так, — усміхнулась вона й замислилася,
Микола тихо взяв її за руку й тісно здавив тонкі, довгі пальці. Галя здригнулась, подивилася на двері й нахилила голову.
