нати….Мені так багато єсть казати вам… Який хороший: утік і сидить десь… Шукай ще його…
Микола щасливо роззявляв рота, йдучи за нею, збирався говорити і… тільки балянсував поміж парами.
— Ну, сідайте… — складаючи руки на коліна, сіла вона на своє улюблене місце в куточку канапи й показала головою коло себе — Ну, говоріть, де були? Мабуть, з якоюсь панею сиділи? Так?
— Всього на всього в їдальні був, — весело одповів Микола. — Пив чай і балакав про своє весілля з Варварою Карпівною.
— Про ваше весілля?! — скрикнула Галя і трохи зблідла. — Ви женитесь?
Семенюк радісно піймав цю блідість, і каяття залило його груди. «Моя хороша!» подумав він.
— Ні, — промовив далі вголос, — мене лиш женили. Вже найшлась якась і «мамзель»… свій будинок і двадцять тисяч… Гидко, розуміється…
— І ви б женились? — дивлячись на нього якимсь гордим, палким поглядом, промовила Галя повагом. — Ви? Таке молоде, чисте? Який би з вас муж був?
Миколі хотілось крикнути: «от через тиждень побачиш!», але він тільки промовив:
— Хіба я вже такий… що… не можу бути мужем?
— Ні… Но… ви такий молодий… Ну, та оставим це! А то ви ще втечете від мене, як робите раз-у-раз.
— Анно Івановно! — скрикнув здивовано Микола, — я тікаю? Навпаки, мені так легко з вами…
— Ну, мабуть, не дуже й легко! — кинула вона, не дивлячись на нього і граючись віялом.
— Вам комплімента хочеться?
— Микола Степанович! — швидко подивилась вона на нього і, забачивши його радісні, привітні очі, тихше додала: — Я думала, що ви серйозно питає-
