з мукою злости, сорому й ніяковости думав він, ухиляючись від пар і почуваючи на спині погляд Галі й того дурня. «От тобі й кохання, і друг, і… У-у, йолопи, дикарі прокляті! Ще за культурних людей себе мають», — злісно проваджав він кожну пару, балянсуючи серед них. «Фу, гидота яка!»
Він добився до бажаних дверей і заскочив у їдальню.
— А! Загнали вас? — крикнув йому Єремей Афанасієвич, підвівши голову від карт і задоволено сміючись.
Партньори озирнулись до Семенюка.
— Наш репетітор… Імєю честь… — повів Сухобрієв у повітрі лівою рукою — в правій були карти — й подав її Семенюкові. — Нє п'йот, не куріт і в разсужденії женского пола нєпорочен…
Партньори привіталися і знов захопились картами. Микола озирнувся. Тут було тихо й затишно. Біля вінтьорів сиділи якісь сіренькі, ледве примітні постаті, що, звичайно, по два, по три сидять біля картярських столів, мало що розуміючи, іноді позіхаючи й витираючи квітчастими хусточками сльози. За обіднім столом, що для свята був застелений новою скатертю з синіми китицями й мало не тріщав під вагою самовару, величезних ваз із варенням, сахаром тощо, чинно, мовчки сиділи якісь три чи чотири салопниці з купчих, склавши руки з хусточками на колінах. Біля самовару позіхала Варвара Карпівна, невеличка, чорненька жінка з молодими ще очима й добрими губами. Шелестів дощик за вікном, свистів і пищав самовар та зідхали салопниці. З сумежної кімнати, що була спальнею старих Сухобрієвих чувся сміх, сварка, дзвякання грошей та ляпання картами.
«Мабуть, стукалка»! — подумав Микола, підходячи до Варвари Карпівни й здоровкаючись з нею. Салопниці провели його очима. Варвара Карпівна при-
