правда, правда, добродію коханець! Жінка — то крам, черевик! Гімназії, інститути — фабрики, де їх виробляють, родини — крамниці, де їх продають, а такі, як ти — покупці… а покупців раз-у-раз обдурюють. Ха-ха-ха! Не до смаку? Кривишся?.. А так-так!.. Кривись, не кривись, а мусиш згодитися, що мета в житті наших панночок — продатись, вийти заміж… Це для них усе… Так?
— Не всі…
— Всі! Всі! Не бреши!
— Ні, не всі, бо…
— Не бреши, говорю! Всі! Вони інакше й не можуть жити… Таке їхнє соціяльне, політичне, економічне… яке хочеш становище… У них других інтересів нема. Всі — крам, черевики! А ти — покупець… Ха-ха-ха! Не подобається… Він, бідний, гадав, що в нього єсть кохання… Черевика купуєш, от і все!.. Може, тебе ще збиває з пантелику, що за черевик платиш ти, а за жінку ще тобі дають, як продають? Заспокойся: за черевик платиш раз, а за жінку ціле життя, годуючи її, а все таки ти платиш… Кохання!..
— Так… Підожди… Чим же наша жінка винна? — промовив Семенюк, не сміючись уже й не жахаючись. — Хіба ж вона винна тому?
— Та йди к чорту! — скрикнув Ганенко. — Хто тобі говорить, хто тут винний… Так єсть!.. Хто? Вже ж не я! Хто? Вона!
— Вона?
— А хто ж? Та такі, як ти, що зробили її черевиком… Значить, і їй, і вам це подобається, раз воно так єсть… Я ж за все не буду голови собі сушити. Ще жахаються!.. Вам би тільки ніжні слова… Кохання, друг… У-у, йолопи!
Він крутнувсь на каблуках, плюнув і ще хутшій заходив по кімнаті. Семенюк замислився, недвижно зупинивши погляд десь за грубою, що незграбно випи-
