— Хто ж йому його дав?
— Ми.
— Это факт! А ви ж маєте право давать право?
— Таке ж саме, як ваш архиєрей або синод.
— Ха-ха-ха! Іван, Степан, Денис — синод! Ха-ха-ха! Славная препорція!..
— От, Гаврило Петрович, — перебив чоловічок, протягуючи листа, — чи так? Бо той…
Гаврило поважно взяв і став читать:
— «Пісмо пушено Мною Марком Гавриловичом к жіні Своїй Параски Михайловні прошу тебе»… Ну, єто я вже читав… «шо Марко будь тоби Масло»… єто вже… Ага, отцеда! «Я Марко Гаврилович Прошу вашой милости ви виказуєте що я вам масло приніс а я нікакого масла ни виділ і ни знаю і ни бачив і ни чув. А ви як находите на сібє притенцію то дасте 5 рублей і будете одвічать сильно строго як ни бачили острога то побачите»…
— А я так говорю, — почав тихо Дем'ян, як чоловічок знов висунув язика, нахилив голову набік і став виводить букви, — бідному чоловікові й копійка багато значить. Ви візьміть те: чи в тебе родиться, чи помре, чи свято яке, чи штось такоє, — уже плати. Плати попові, бо — гріх.
— А в писанії що сказано? — поважно і навіть строго перебив Гаврило: «Шедше убо научіть усі язики, крестяще їх во імня отця і сина і св. духа, амінь». Га? То какой факт? То, значить, шо сам Ісус Христос постановив, щоб були священики. А ви ж тільки євангеллю вірите, — це ж по євангеллю — …
— Та не сказано, щоб за те вони і з живого, і з мертвого шкуру дерли, — вставив худий, не зводячи очей з Гаврила. Рудий добродушно засміявся.
— Вони й не деруть, а беруть те, що дають.
— Та ви Гаврила хлібом не корміть, а попів не чіпайте! — крикнув, сміючись, Ілько. Гаврило хитнув