— я сам прийшов без нього, тут уже оправдання нема… Нехай тепер без заробітку поскаче…
— Діти ж маленькі у нього… жінка…
— А друге те, що нема для чого й тікать; все одно оправдають. Це, що я не втік, буде ще одним доказом, що я не винен. Аби то я виманив гроші у того мужика, аби я, значить, був винен, дак хіба б я не втік, коли такий случай підійшов? Га?
— Нуда, але ж…
— «Але ж!» — перебив Андрій. — У суді аби щось представив такого, як це, то й оправдають.
— А як засудять?
— Плювать я на них хочу! Хто докаже, що то я був? Мало, що такий і такий! Ти прямо докажи, що бачив, як я був з ним і гроші брав. А може хто схожий зо мною?.. А ще ж ти будеш говорить, що я в тебе був тоді, та й ґерехт.
— А як Ілько покаже, що тебе не було. Він тепер ненавидить тебе, то може…
— Хм… як зробився женихом, так і ненавидіть став, — саркастично всміхнувся Андрій. — Ну, так я ж його не боюсь.
— Як? А як він скаже, що він був у мене весь час і не бачив тебе… А його у мене бачила Хведора, — нахиливши голову, тихше додала Мотря.
— Хм… милувались… І все таки плювать! Аби ти показала. А хіба я повинен перед ним сидіть? Скажеш, що п'яний спав цілий день у повітці. От і все… Та його й питать не будуть, а сам напроситись — побоїться мене… Він тоді саме, як моє діло буде розбираться, буде тут. Перекажеш йому, що через тиждень він уже буде тут. Той подав на нього… буде одвічать за «буйство й покушеніє на грабіж». Смотритель казав…
— Через тиждень? — перепитала Мотря.
— А що, тобі жаль? Так чого ж? — просю ж тебе:
