на лінії солом'яного жениха. Чи в проходку з ними ходили? Га?.. Чого ж мовчиш, суко? — грізно прошепотів Андрій. — Похвались же!
Мотря мовчала.
— Говори ж! Може вже рушники подавала?
— Ну от ще, — підняла голову Мотря і знов нахилилась.
— Гляди, гадино! — зціпив зуби Андрій. — Обдурила, обіщалась сказать правду, тягнеш і досі… гляди, тільки подумаєш вийти за Ілька, — уб'ю. Чуєш? Уб'ю першої ж ночі! Я ніколи на вітер не говорю. Не дури!..
Вітер, що затих на хвилину, мов прислухавшись, засвистів, загудів, засипав густим дощем і трохи не попхнув Мотрі.
— Не змерзла? — помовчавши буркнув Андрій.
— Ні.
— Що? Та підніми голову, чого нахилилась?
— Не змерзла, — промовила Мотря й несміло подивилась йому в вічі. Замовкли. Чуть було ляпання заялозених карт і дріботіння дощу по вікні. Мотря куталась.
— Не бачила Никодима?
— Бачила.
— Що, не говорив нічого?
— Про тебе?
— Нуда.
— Лається… Нащо ти його так?.. Бідує страшно.
— А так, першивому, і треба, хай не задається. Думає, як надзиратель, то й цяця велика! — з злістю прошепотів Андрій.
— Він каже, що зовсім і не хотів тебе лаять.
— Бреше гад! Ти знаєш, як усе це було?
— Та говорив він щось… Розкажи ти… Знаю, що через тебе…
— От нехай не задається і знає, кого зачіпає!
