нув Ілько. — Не бачив я ніяких грошей! У нього їх і не було.
— Брешеш, собачий сину, брешеш! Були! Ти сам бачив їх, цей йолоп тобі ж і показував! — закричала жінка.
— Оддай гроші! — тихо, але виразно промовив Семен.
Ілько здвигнув плечима, всміхнувся, глянув на дядьків, що мовчки й суворо дивились на це, і повернувся.
— Нєт, позвольте, — викрикнув Мошко й ухвативсь за Ілька, — так нідзя… Дай мінє за пиво… Хає, бігай за поліцейським!
— Оддай гроші! — зробивши кільки ступнів до Ілька, процідив Семен і зціпив зуби.
— Авжеж оддай… Що ж це!.. — почулось між дядьками. Ілько сіпнув руку, крутнув Мошком і ступив до дверей.
— Оддай гроші! — заревів Семен і кинувся на Ілька з піднятим кулаком. Ілько повернувсь, одхиливсь, як дикий звір наскочив на Семена й повалив його на стіл, із страшною силою опускаючи кулаки на голову, живіт, груди. Жінка крикнула й кинулась до них, але зараз же одлетіла і впала під стіл, обливаючись кров'ю; посунулись, було, дехто з гурту, але теж деякі полетіли на лави, а деякі сами поховались од страху, глянувши тільки на червоного, страшного, з піною на губах, Ілька.
— Повбиваю!! — хрипло крикнув він, блискаючи очима й хапаючи рукою з столу пляшку. Але не встиг він і вимовить, як захитався, махнув рукою й гепнув додолу лицем.
— Тепер бийте його!! — крикнув Мошко, вискакуючи з-за Ілька й держачи його за ноги. З криком кинулись усі на Ілька, насіли і… піднялись разом із ним.
