— Та не треба, не треба! — затурбувався Ілько — Я сам заплатю, сам… Нехай… нехай…
— Ні!.. Ого!.. Семен Торба не може пива купить… Фю-фю! Ого! Де ж це гроші… Ого! Я не можу… Де ж це?..
— Та ти ж у ту кишеню поклав, — промовила жінка. Семен став шукать і в другій кишені, але й там не було нічого.
— Чи не випали? — поблідши встала жінка й почала дивиться під стіл, під лави. Встав і Семен, мацаючи по кишенях, встав і Ілько, зазираючи теж і під стіл, і під лаву; сидів тільки кум, навіть крізь сон погикуючи.
— Нема! Ой, господи! — скрикнула жінка.
Дехто повернувся, коло сусід замовкло, підбіг Мошко.
— Та я ж у цю кишеню поклав, — розумніше трохи промовив Семен і глянув на Ілька, який пильно заглядав під стіл, піднімав пляшки на столі й озиравсь навкруги.
— Це ж оцей витягнув у нього! — обмацавши, обшукавши всього Семена, крикнула жінка й показала на Ілька. Ілько блиснув очима, встав і взяв з столу картуза.
— Ні, господин, підождіть трохи, — схопив його за руку Семен, — я той…
— Іди під три чорти, мурло! Не бачив я твоїх грошей.
У пивній стихло й коло Семена поставало вже декільки дядьків.
— Люди добрі! — скрикнула жінка. — Ви ж бачили, що вони пили вдвох. Там же всі гроші…
— Ви, Ілько, послушайте, — затурбувався Мошко — може, єжелі ви взялі… Мінє какое дєло, нехай мінє за пиво… Я в паліція…
— Та якого вам чорта! — повертаючись іти, крик-
