хороша, як мрія бажана. Глянув Ілько у великії очі, зустрівся з глибоким поглядом, який обіцяв щось, про щось говорив, чогось прохав, — зідхнув, почухався, ще раз гланув на ласкаву її усмішку і… поставив ногу на тин.
— А справді ж щось скажеш цікаве? — спиняючись спитав він.
— Їй-богу, їй-богу, розкажу!.. «От таки ж піде за мною!» — додала вона в думці.
— Ну, як так… — не договорив Ілько і став перелазить через тин з таким видом, наче б хотів сказати: «От лізу через те тільки, що треба послухать щось цікаве, а інакше ні за що в світі не поліз би!»
Він переліз, стрибнув і, щоб не впасти, ухопився за Мотрю й, обнявши її, пригорнув до себе.
— Гайда на призьбу! — притуляючись до нього й одхиляючи віти вишень, промовила вона й тихо пішла вперед.
— Ну, що ж там цікаве?
— А тобі дуже хочеться знать?
— Як… як оце зараз поцілувать тебе!
— Ну? Скажи який! Ха-ха-ха!
— Та говори!
— Ну, слухай, — повертаючись до нього й нахиляючись од вітів, тихо вимовила вона: — виходю заміж за… Андрія.
— Та ну? — спинившись, скрикнув Ілько. — Брешеш!
— Їй-богу, правда! — повернулась Мотря й пильно глянула на Ілька, що ніби аж зблід трохи.
— І таки не брешеш? — криво всміхнувся він.
— У четвер і рушники подам.
— Он як… — тихо промовив він і мовчки піщов до призьби.
— Правда цікаве? — сміючись спитала Мотря, сідаючи біля нього.
