Цю сторінку схвалено
чобітьми, подзенькуючи лопатами й сокирами, з шумом виходить із казарми.
Сидір Іванич обходить порожні взводи, кидає оком на дневальних і йде в канцелярію…
Настає тиша. На стіні цокає годинник і нудно-нудно так вимовляє: «ось-так! ось-так!» Сидір Іванич довго стоїть біля вікна й задумливо, сумно, дивиться надвір; потім, зідхнувши, йде за перегородку, сіда на ліжко біля столика й почина передивлятись шклянки й пляшечки з лікарствами. А на губах йому стоїть гірка, іронічна посмішка й іноді ледве чутно виривається з них.
— Мнімий…
