войшов, ілі що?.. «Горчиця против живота»… Халєра американська!.. От как дам тєбє в паскудну твою морду, так будеть горчиця…
Семененко нічого не розуміє: діється щось погане, а що — невідомо. Здається, радив од щирого серця, а виходить щось на так.
— Спать тольки, іроди! Я вам покажу спать!.. Я вам дам!..
Сидір Іванич озирається, бачить долі біля койки чийсь пояс і вмент звіріє:
— Зводний!.. Зводний!..
Більша частина салдат схоплюється, протирає очі, сопе і злякано дивиться на фельдфебеля. Взводний, унтер-офіцер Мозоль, зстрибує з ліжка і з заспаним лицем біжить до нього.
— Тето шо такоє?? — грізно протяга до пояса руку і, дивлячись на унтера, шипить Сидір Іванич. — Я тібє спрашую, по какой надобності, по каким таким чиркулярам полагається поясам под койками валяться? Чия то об'язанность за порядком смотрєть? Га?
— Вєрно упав нечаянно з койки… — бурмоче взводний.
— Упав?! Я тібє…
І вмить, наче хто заліпив Сидору Йвановичу рота. Він приклада до живота руку, широко розплющує очі і, замерши весь, чогось прислухається. Всі напружено, не шорохнувши, слідкують за ним, стає тихо-тихо…
— От… вона… ета самая… с… москографія! — тихо говорить Сидір Іванич, сідаючи безсило на койку. Погляд його падає на пояс, він хита на нього головою до унтера й слабим, болісним голосом говорить:
— Подніми… Спильчивий я очень у нервах своїх. А ето от!.. і той… і вредно виходить… Так єто мінє как загурчить і млєніє какоєсь… ето… всьовозможноє…
