Сидорові Йваничу холоне в серці й він боязко питає:
— Чим?
Козявка ще раз озирає його з ніг до голови, пильно-уважно дивиться в лице й говорить:
— Ну, конєчно… хм… Знаєш, у тєбя, брат, самая настоящая… ко-смо-графія!
Сидір Іванич блідніє. Очі йому злякано дивляться на Козявку; холод з грудей проходить по животі, по ногах і наче наливає їх оливом. Але він усе таки криво всміхається і, не зовсім довіряючи, гадаючи, що той жартує, нерішуче говорить:
— А може… ви той… може ви ошибаєтесь, ваше благородіє? Потому, как я сібє імєю на заміченіє…
— Твої «заміченія» — єрунда!.. Ето самая настоящая космографія, і прі том в довольно острой формє… Можеш вєріть, можеш нє вєріть, ето для меня всьо-равно… Но я би тєбє не совєтовал шутіть с ней… Болезнь сєрйозная…
Козявка раптом, ніби щось побачивши в вікні, одвертається, закусює губи й починає пильно дивитись надвір. Сидір Іванич дрижачою рукою тре лоб і дивиться на нього. Салдати перезираються, але не знають, як держати себе, й нудливо дивляться на койки.
— І, гово́рите, очень сурйозная тето болєсть? — нарешті питає Сидір Іванич.
— Ну, разумєєтся, — не повертаючись, одмовляє Козявка. — Космографія!.. Хм… Ето нє шутка!..
Сидір Іванич дивиться на салдат, втягує в себе губи і, хитаючи головою, говорить:
— От вам!..
Потім хутко звертається др офіцера й питає:
— Ваше благородіє! Ну, а от… примєрно сказать, я горчицю хочу впотреблять… од живота… Как она против… с… скомографії?
