тузи, декотрі тільки потягнули за козирки й одказали разом:
— Доброго здоров'я.
— Торгуєтесь? Хе-хе-хе! Торгуйтесь, торгуйтесь… Волики хорошиї. Да, дєйстлітельно, волики не плохиї. Да-да… Скільки просять?
— Не дорого, господин… дев'яносто п'ять!
— Нуда, оно… собственно… А дають?
— А даю дев'яносто два, — промовив чоловічок.
— Гм… Волики нічево сібє… Только, хе-хе-хе, знаєте, усякому своє. Той, значить, любить такоє, а іной уже сякоє… От, скажем, примєром, за мінє. Люблю волики, їй-богу, люблю!… Я сам помєщик, маю землю… Да… А вот, как повидю волики, так прямо і бірьоть охота… Відєл я тілько што волики. -Аа-а, ть-ть! Прямо золото… І от же, преобразіть сібє, не дорого, їй-богу, не дорого. Будь дєньгі, так і купив би. І немного: дев'яносто рублей… Тольки ж і волики. І єто волики хорошиї, но тєї будуть как будто полєпше… Тольки ж оп'ять скажу, хто што любить… От скажем, примєром, єтот мужичок. Он по видімості більше любить… не такиї, как ето воли. Так, мужичок?
— Та, знаєте, — всміхнувся «мужичок», — не так любиш, як треба.
— Е, ні! — добродушно підхопив Андрій. — Не скажіть, не скажіть… То таки, значить, нада — што нада, то нада! — а то такиї… как би вам по-простому із'яснить?… — і охота, чи што. Охота, знаєте, большоє дєло.
— Нуда, звісно, що охота…
— О! о! Хе-хе-хе! Я вже знаю! Єто і по науках звєсно. Охота, пишеться в книгє, пособниця на работу. Хе-хе-хе!
— Авжеж, без охоти за роботу не берись, — згодився один із купи, зідхнувши.
