тут може буть нефлюєнція, когда у глазах єто… мігрень… і всякоє такоє всьовозможноє, живот і прочеє?.. Міне посовєтували пойти до Суханова; говорять, хороший дохтур — по всяким всьовозможним болєстям… і лікарства єто дєшовиї приписуєть. Хто його зна!.. Бил і в Суханова. Говорить — катар, засореніє желудка. «От, говорить, будете пить тетиї порошки». Три порошка на день. Нічого, за визіт недорого взяв, 50 коп. Тільки що ж?.. усє они шарлатани! Скольки я їх переходив!.. Один не попал на другого придсказаніє. Всякий по-своєму.
— Тільки гроші беруть усі однаково… хе-хе-хе! — вставляє добродушно Семененко.
— А, гроші они усє люблять, — сумно згоджується Сидір Іванич, — грошики они люблять. Да-а. Такиї-то дєлішки! Чувствую — больной, а пособія нікоторого.
Сидір Іванич заклада руки за спину, закриває очі й безнадійно хита головою. Салдати нудливо перезираються, кидають на нього похмурі й злісні погляди й чекають.
— Принімав уже ето… той… как його… м-м… — він розплющує очі і пригадуючи тре пучками пальців, — пікотін, чи нафталін… кактось, їй-богу, забил уже… Спервоначалу как будто одпустило. І серцебієніє не такой пульс уже імєло і… всякоє всьовозможноє. Как будто начав удаваться успєх уже. Тольки вп'ять, как закрутить єто і всьовозможноє. Как пойдьот єто. Мурченіє вп'ять, мігрень єто, живот знов как бубон і всякоє прочоє. Тут єсть одна тето баришня, тоже таким же страдаєть. Служить на телехвоні. С образованієм… Так, говорить, десять дохтуров перемінила і нікоторого пособія…
— Сказивають, очинь прикрасно зціляють тєтиї новиї мощі, — задумливо промовляє унтер. — Усякі болєсті как водой змиває всьо равно. Одна тут старушка,
