— І вісім не хочеш! Дурний же ти! Будеш жаліть, схочеш вернуть, та пізно буде. Бери, поки дають. Говорю тобі, золото береш, а не коня!
— Ні,
— Ех! Пропадать, так пропадать! Держи руку! Держи руку!
— Та не хочу!
— Держи! Даю дев'ять! Бий!
— Бий, Данило, б-б-бий, — заговорив умить «земляк», що доти мовчки хитався й слухав, ледве поводячи очима.
— Та то, дядьку, не Данило.
— Ну, то… Іван…
— І не Іван.
— Ну, то… йди під три чорти! Не з тобою говорю. Свин-ня!.. Ти! Гаврило! Б-бий… або знаєш що? — не б-б-бий…
— Не мішайте, дядьку! — одіпхнув його циган. Дядько замовк, похитнувся, хотів провести рукою по вусах і, мацнувши тільки по мокрих губах, хитнувсь у другий бік і зупинив свій важкий, затуманений погляд на циганові.
— Держи руку! Держи! Дев'ять!..
— Ні.
— Ну, чорт же з тобою і з твоїм буланим! З дурнем діло мать… Береш дев'ять?
— Ні.
— Но!
Але одійшовши трохи, вмить повернувся, підійшов до парубка, взяв за руку, подививсь йому в вічі, всміхнувсь і, зідхнувши, поліз у кишеню, промовляючи до купки:
— Прийдеться дать, нічого не вдієш… Бачу, десятку хоче.
— Та не виймайте, — сказав парубок — я не поміняюсь… Комедія, їй-богу!
