п'ятака соромить на все село, живе з нашої праці. Не знаємо, що ми оцими руками заробили ті п'ятаки, що він нам кидає!! Годі! Чорта з два тепер! Давай гроші, що заробили. А потім давай по 80 копійок, у день, то й робитимем. А не хочеш, шукай собі других дурнів… А ми вже порозумнішали…
— По 80? — скрикнув Ґудзик.
— По 80, по 80.
— Та ти не здурів часом?
— Дурний сам!.. А ми вже були дурні, що робили по 30 копійок у день, та ще й позичали в тебе свої гроші..
— Та які гроші? — перебив Ґудзик. — Які гроші? Чого ви до мене чіпляєтесь? Чим я винен, що пан не дає грошей вам? Що я, свої даватиму вам?
— Брехня! Пан давав, та ти ховав тільки. Знаємо!.. Та яке нам діло до пана? Всі ви одні чорти! Ти наймав нас, ти й давай! Даєш?
— Ні!
— Ні?!
— Ні.
— Хлопці! Додому! Всі додому! — палко закричав Андрон до всіх. — Хто зостанетьсяї, тому сам розіб'ю пику. Хай шукає собі…
— Чекайте! — знов бовкнув Ґудзик, але Андрон уже не зупинився. Махнувши тільки рукою, повернувся й крикнув:
— Нема чого чекать!
— Чекайте, я… Дам по 60!
— По 80!
Зачувши «60», деякі почали зупинятись і нерішуче мнятись. Але Андрон, Карпо й ще дехто зараз же накинулись на тих і рушили таки.
— Глядіть! — закричав раптом Ґудзик. — Це вам так не минеться!.. Начальство про це сьогодні ж узнає!
— Плювать хотіли ми й на тебе й на твоє началь-
