на Карпа й Федоську. Карпо, ніби ухиляючись від воза, що саме під'їжджав до машини, підійшов зовсім близько до неї.
— Бідна Хима вже й не знає, куди їх ховати. То має хустку за Ґудзю, то за панича Янека, то за панича Станика… Клопіт!
Федоська засміялась і посунула полову до волока.
— Бреши-и-и! — з погордою кинула Хима, засовуючи граблі під машину.
— А що дав панич Янек, чи сережки, чи хустку?
— І сережки й хустку! Ну, то що? Боюся тебе, чи що? — повернулась вона раптом до нього й прямо подивилася в очі. — Пхи! Злякалася!..
Карпо трохи змішався, не чекавши цього, але злість зараз же ще дужче закипіла і здавила йому груди.
— Авжеж! Поганому виду не буває стиду!
— Увва! Ти хороший!.. Знаємо!
— Що ж ти знаєш?
— Нічого… Знаємо…
— Що ж ти знаєш?.. У-у-у, паршива! — злісно штовхнув він її ногою і повернувся йти.
— Ну, ти! Халамидро!.. Чого б'єшся? — скрикнула Хима. — Бо зараз скажу панові, як ти підмовляєш…
Карпо мовчки повернувся і, не давши навіть скінчить, знов іще дужче пацнув її ногою.
— Па-а-ане! — жалібно закричала Хима, одсовуючись від нього. — Халамидро!
— Ой, Химко, гляди! — ледве здержуючись, проскрипів зубами Карпо, ненависно дивлячись на неї, — бо й твоєму панові буде, й тобі перепаде.
— А чого б'єшся?.. Я тебе зачіпала?
— Ти чого чіпляєшся до дівки? — вмить почувся за ним голос Ґудзика. — Іди на місце!
— Я не подивлюся ні на твого батька, ні на паршивого Ґудзика, а так дам, що знатимеш! — не зважаючи на Ґудзика й не повертаючись, промовив Карпо. —
