щось мають казати вам, — вимовила вона, подаючи якийсь пакуночок, загорнений у папір.
— Не казав про що? — не дивлячись на неї, спитав Ґудзик, беручи пакуночок і ховаючи його в кишеню.
— Ні, казали тільки, щоб зайшли.
— Добре.
Хима повернулась і так само діловито почала шукати своїх грабель.
— Ось! — хитнула головою Федоська на землю біля себе, де лежали Химчині граблі. Хима підняла й зайняла своє місце, маючи все таки такий вигляд, ніби нічого не трапилось і все йде, як слід йому йти. Дівчата мовчали.
Карпо зразу ж побачив по її лиці, по знайомім йому дуже виразі в очах і в куточках губ, навіть по тому, як вона ступала, що не дурно «Янек» приїздив…
Він іще міцніше стулив губи, нахмурився й ще з більшим запалом замахав вилами. Солома далеко летіла через голови товаришів, які іноді поглядали на нього, теж похмурі й суворі.
— Кидайте за мене! — вмить зупинивсь він і, кинувши вила, пішов повз машину до діжки з водою. Напившись, він утерся, підняв окуляри на лоба й тихо пішов побіля дівчат, іноді зупиняючись коло декого з них. Ґудзик пильно стежив за ним, не встаючи з лантухів і похльоскуючи нагаєм себе по чоботі. Всі скоса поглядали на них крізь порох і полову. Машина ревла.
— Федоська! — гукнув Карпо, зупиняючись між Федоською й Химою, і скоса подивився на Химу; Федоська підвелась і озирнулась на нього.
— Тобі Ґудзя не дарував хусток?
— Ні… А що?
— А от нашій Химі не накупишся ніяк…
Хима, зачувши своє ім'я, озирнулась до них, але, не розібравши за галасом, незрозуміло подивилась
