дадуть тобі заразом і виплату за той тиждень… Тобі ж грошей треба?
— Атож…
— Ну от… Proszę pana, їй за тиждень руб вісімдесят.
Янек хитнув головою, глянув іще раз на Химу й рушив до вельосипеда.
— Вона піде, proszę pana, тільки так… одказується… піде…
Янек пхнув йому руку, стрибнув на вельосипеда і, торкнувшись злегка до кругленького картузика, хутко задриботів ступирями. Ґудзик ще трохи постояв, подивився на дорогу, чи не видно, часом, «модиски» й тихо пішов назад
— Ху! От нема чогось модиски! — крикнув Карпо, кидаючи вила й дивлячись на Ґудзика, що проходив біля нього. — Пошила б мені пальчатки… А я б їй зуби вставив із оцих вилок… Однак ріжки випадають!…
— У модиски кінські зуби.
На модисці гарні шуби,
Гей, модиска моя, разлюбезная моя!
— на весь голос узяв він і цілий гурт зараз же підхопив твір Карпа, що співавсь на голос «Барині».
Ґудзик, ніби не чуючи нічого, але прикусивши губи, пройшов трохи й зараз же гукнув.
— Химо! Кидай граблі, йди до двору!
— Я не піду-у-у! — почувся голос Хими і з-за машини виступила її постать з граблями.
— А я кому кажу йти?! Зараз же мені ступай… Візьмеш квитки і квитанцію на двірець… Чуєш?
— Нуда-а-а! — плаксиво крикнула Хима. — Я не хо-о-чу, нехай хтось другий піде…
— Гаврило! А ти знаєш, скільки ряботиння у модиски? — гукнув Карпо до високого тонкого парубка, що стояв недалеко від Ґудзика біля воза з снопами.
