Дівка повернулась і, соромлячись, засміялась.
— Ну?
— Ба ні…
— А звідки ж?
— Хі-хі-хі!
Янек рушив.
— Це погана, proszę pana… — йдучи позаду з ніяковістю промовив Ґудзик. — Ось… Горпино!
Висока, чорнява дівчина поважно повернулась і зиркнула в їх бік.
— Іди сюди!..
— Чого ще треба?
— Та йди… Треба…
Дівка знехотя сперла граблі на машину і, не поспішаючи, стала наближатись до них. Гарні очі дивились спокійно й холодно.
— Ти там… е… е… Ти одгортаєш полову?
— Атож…
— Ну, так… той… А чи не багато там дівчат? Може… е… е… зайва котра?..
— А я знаю?
— Нуда… але… Ти от що… Передаси комусь граблі й підеш до двору… Там панич передадуть тобою квитки… Бо мені сьогодні на залізничий двірець треба…
Дівчина подивилась на нього з погордою і з насмішкою й мовчки пішла назад.
— Còz to? — здивовано підняв брови пан Ян і подивився незрозуміло на Ґуздика.
Не хоче, хлопка! — злісно кинув Ґудзик і рушив далі. «Панич Янек» ще раз озирнувся на високу, поважну постать Горпини й пішов за Ґудзиком. Перейшли на другий бік машини. Ґудзик ще одвертіше почав показувать Янекові всі вдачі дівчат, ще злорадніше повертав їх на всі боки перед ним і навмисне хльоскав нагаєм, як коров на базарі.
