напів по-приятельськи, напів по-рабськи, але з тою міною, що буває у кімнатних рабів. — Дівчинка… пан сам забачить.
Але пан тільки холодно дивився своїми ясними, дитячими очима і, прямуючи до машини, силкувався пронизати оком туман полови й навіть хустки, якими дівчата й молодиці захищали свої лиця від пороху й сонця. Біля машини замовкло. Парубки ще більше нахмурились і люто махали граблями й вилками, мов уявляючи на них щось інше замість полови та соломи. Навіть і дівчата не проясніли, що бувало раз-у-раз, як з'являвся «панич». Тільки деякі, не втерпівши, бігали ніби за ділом до Ґудзика й кидали в «Янека» гострим, метким, як блискавка, поглядом. З барабана чувся веселий сміх і голос Андрона.
Карпо стежив за Химою і злість все більше розливалась йому по грудях.
— Ач, ач! — подумав він, дивлячись, як вона то зазирала під машину, то забігала на другий бік і весь час мала такий вигляд, ніби бігала за ділом і не знала навіть, що прийшов «панич» Янек.
Слідкував він і за Ґудзиком, слідкував і за його злорадною, злою усмішкою, з якою він, ніби жартуючи, хльоскав дівчат нагаєм і показував Скшембжховському, слідкував за його поглядами, які кидав той на всіх, ніби бажаючи сказати: «от же вам! от же вам!»
Але до смаку «Янека» не знаходилось. Та занадто тонка була, та висока, та великі зуби мала. «Янек» тільки мовчки одвертався й рушав далі. Всі мовчки дивились просто перед себе й коли-не-коли перекидався дехто словом.
— Ану, ти!… Повернись! — хльоснув Ґудзик нагаєм товсту дівчину в білій сорочці з червоними, товстими литками, що аж «вилискувались» з-під короткої спідниці. — Ти з Цурупалок?
