— Знов із Карпом? — пропустивши з суворим поглядом повз себе Карпа й зупиняючись біля Хими, промовив Ґудзик.
— О! «З Карпом»! Він мені потрібний!.. То він граблі мені набив, бо все чогось спадають… «З Карпом!»
І ображена Хима енерґійно засунула граблі під машину.
— Що ж він тобі тут говорив таке, що ти так руками плескала?
— «Що говорив»… Говорив, що… А ви нащо всім розказуєте, що подарували мені хустку?.. Усі парубки вже знають… Гарно як!
— Хто розказував? — здивувався Ґудзик.
— Хм… ще ніби й не знають!
— Та йди к чорту! Що я — дурний розказувать?
— Нуда… А Карпо казав, що ви казали Сидору…
— Бреше! То він випитать у тебе хотів… А ти й перелякалась свого коханого та й плетеш чортзнащо…
— Еге, «коханого»! Так… потрібний він мені… Пхи!..
— Брешеш!
— О! «Брешеш»!..
— Авжеж брешеш, бо Мошко сам тебе бачив із ним за старим млином…
— І-і-і!! — сплеснула руками Хима й широко-розплющеними очима подивилась на Ґудзика. Але той подивився їй у вічі, плюнув і одійшов. Хима з погордою подивилась йому вслід, хитнула головою і знов нахилилась під машину.
— Ні, цей Карпо щось таки затіває, — подумав Ґудзик, ідучи повагом до свого доглядного пункту. — Тут щось… Хм… Нехай, нехай… Он навіть і цей щось коверзує… Ач… прокляті мурляки!
— Чого ж рота роззявив? Поганяй! — накинувсь
