Хима не відповідає і старанно вигортає з-під машини полову.
— І вчора, може, скажеш, того до мене не вийшла, що знов батько не пустив?
— Авжеж…
— Хм… А кого ж то вчора Сидір бачив біля економової кухні?
— І-і-і!! — сплеснувши руками, підвелась зразу Хима й так подивилась розкритими очима на Карпа, що кожний, глянувши на неї, зразу сказав би, що її й здивувала, й образила така брехня. Але Карпо по цьому саме й побачив, що вона тільки вживає дуже знайомого йому засобу брехні.
— Тобто так не було?
— От нехай мене господь поб'є, коли я вчора бачила ту кухню й того оконома, хай він сказиться! Він мені потрібний, як сироті трясця… Ото причепився! Не бачила якогось оконома… Яке щастя, пхи!
— А де ж у тебе взялася з китицями хустка?
— О!.. Хустка… Тітка приїжджали й купили…
— А Ґудзя казав, що купив, і ще сам показував Сидорові…
— О!.. Сидорові?.. Так… — змішалася Хима й скоріше нагнулась до полови.
— Ага, піймалась!..
— Пхи! Піймалась… Ніякої я хустки від його не брала. Ти раз-у-раз чіпляєшся… Як батько не пускали, то чим я винна?.. Потрібний він мені… Мале, погане…
З-за воза з снопами з'явився Ґудзик, і Хима хутко нахилилась, старанно засуваючи граблі під машину.
— Ага!.. Ґудзя йдуть… Ось вони тобі зараз скажуть солодке слово… Стерво!
І похмуривши лице, Карпо одійшов до соломотрясу.
