подати в барабан сміття, регіт з ними заводиш? — почувся через півхвилини незадоволений, але здержаний голос Ґудзика й на барабані з'явилася його голова. — Так робити не можна!
— А якого ж біса не дають снопів? — похмуро кинув Андрон, дивлячись кудись убік. — Пальці ж свої не посуну. Я теж не каторжний… Хоч би ще знав, що горші матиму й за таку роботу, а то робиш за панське спасибі…
Ґудзик ніби не дочув і зліз із барабана, нічого не одповідаючи. Він знає, що з барабанщиком поводитись, як із простим робітником, не можна. «В барабан давати — не в соломі спати», кожний скаже й кожний барабанщика поважає.
— Та й із сміттям для тебе возитись не буду, — додає Андрон, дивлячись Ґудзикові вслід. — Хіба цей сніп укинуть? Ух! — умить повертається він і робить руками, ніби згортає сніп і хапає тим часом одну з дівчат за ноги. Та злякано одскакує і, регочучись зо всіма, підхоплює снопи, що як груші сипляться від сердитого парубка. Машина реве, дзижчить і вкривається згори донизу туманом пороху й полови. І всі за нею, хоч і мляво, ніби оживають. Дівчата, перегукуючись і іноді лаючись, тягають лантухи з зерном з-під машини до великого вороху. Хлопчики, з стурбованими й поважними личиками, не вспівають тягати купу за купою жовтої, побитої соломи. Соломотряси, половотряси зі стуком, з гряком безперестану викидають солому й полову і сірим шаром пороху вкривають лиця робітників, що, як комашня, обсіли навкруги машину. Навіть Андрон затих. Міцно насунувши на лоб картуза, розставивши лікті, він із запалом якимсь хапає сніп за снопом і, майстерно розіславши його, суне в залізну пащу машини. Раз за разом чується дзижчання й ревіння машини-звірюки, яку все більше розпалює Данило. До цього
