Дівчата, що дивились на нього й собі поробили серйозні обличчя, вмить пирскають зо сміху й чекають одповіді від сторопілої Федоськи.
— Ну, видно, що хоче, — не посміхаючись навіть, провадить далі Андрон і бере Федоську за кінець хустки.
— Так коли на це вже йде діло, — говорить він, — то ти зроби от що… Та стій, дурна! Чого ж тут соромиться? Хочеш вирости, то рости, бог з тобою… Що ж тут? Так, значить, зробиш так…
— А, та ну вас! Сміються!.. Пустіть… — виривається Федоська й хоче злазити вниз.
— Стій, стій! Підожди.. Я маю справді сказати тобі дешо. Чекай но! Карпо говорив там у вас, щоб завтра не йти на роботу?..
— Говорив… І про модиску…
— Усім?
— А я знаю? Чула, як казав.
— Дак от що: піди зараз, найди Карпа і скажи йому так: коли буде вже все гаразд, хай прийде на барабан. Треба, щоб починалось у нас… Розумієш? — нахилився він до Федоськи й несподівано зробив їй по губах «тпрунки». Федоська аж одкинулась назад і плюнула, коли тим часом дівчата весело реготались.
— Скажеш же?
— Та скажу… А як модиска прийде?
— Тоді все буде… Ну, рушай… Висока рости!
— Ет! — соромливо махнула Федоська рукою й зникла. Але не встигла ще зовсім сховатись її хустка, як зараз же зачувся голос Ґудзика.
— Чого… треба… лазила?..
— О, Ґудзя вже! — ненависно муркнула одна з дівчат і стала готуватись, щоб приймати снопи від парубка, що вилазив уже на поставлений віз.
— А ти, Андроне, замість того, щоб згребти та
