лящала пасом і наче сердилась, що барабанщики стоять собі й весело балакають, подивляючись на обидва боки вниз. І з другого боку теж щось трапилось, бо ніхто й не гадав подавати снопів. Всі спочивали і з цікавістю слідкували за підійманням воза. За скирдами лаявся Ґудзик.
— Ей, чорнява!… Чорнява на три пальці під носом, бодай ти виросла! — чується вмить із барабана і під машину заглядає запорошене з пукатими, синіми окулярами на носі лице барабанщика Андрона. І крім цих окулярів, чорних якихось купок на місці вусів і носа нічого за порохом не видно. Губи зложені зовсім серйозно, тільки куточки здригуються посмішкою.
Дуже висока, зовсім білява дівчина, до якої гукає він, навіть не поворухнеться, задивившись на воза.
— Ей, ти! Чорнява!.. Біла хустина!.. Тю! Федоська!
Федоська здригується й починає шукати очима.
— Сюди-сюди! Лупни!
Федоська підніма голову і, забачивши Андрона, усміхається.
— Іди сюди… — киває той головою. Дівчата круг нього весело посміхаються і наперед почувають задоволення.
— Чого?
— Та йди дурна!.. Іди, я тебе сподобав… Іди, моє серце…
Дівчата сміються, а з ними й Федоська.
— Та йди, не бійсь: я м'який… як віск на морозі. Ну?… Води принесеш… — додає він, піднімаючи відро.
Дівка неймовірно дивиться на дівчат, на відро й рушає. Через хвилину голова її з'являється на барабані.
— Ти вирости хочеш? — умить серйозно повертається до неї Андрон і пильно дивиться в лице,
