погляд від печі, мовчки, понуро обдивляється навкруги і знов задумливо дивиться в червоне полум'я.
— Та до кого ж я говорю!? — умить скажено виривається в Ґудзика фістулою. — Солому мені!
Данило мовчки повертається й почина підкидати солому ногами.
— Ач, дурне бидло, чим підгортає. Граблі, йолопе візьми, граблі!..
Данило йде кудись за граблями.
— А ти ж куди?… Куди біжиш? — накидається Ґудзик на дівчину, що, витираючись фартухом, наближалась до діжки з водою.
— А вже ж не виглядати когось! — насмішкувато кида та й підставляє рота під чіп. Ґудзикові хочеться кинутись на неї, здавити за горло, загризти її, але… дивиться тільки, як вода тонесенькою цівкою збігає з-під чопа у витягнуті губи дівчини й почуває, як злість наче грудкою важкою проходить по його грудях.
— Ху, — напившись, втирається дівчина й ніби до себе додає з дивуванням: — І чого її так довго немає? Кумедно! — І зареготавшись, хутко біжить до машини.
А модиски нема. Сонце, немов утомившись, стало заходити і з поля повіяло свіжим повітрям. Здавалось, робота повинна б іти жвавіше, а тим часом біля машини коїлось щось чудне. Починаючи з барабанщика Андрона й кінчаючи погоничем Михалком, всіма опанувала якась млявість і неохота. Біля ожередів стояли навезані й невикидані копиці; коло соломотрясів іноді набиралось стільки, що треба було спиняти машину, щоб дати їй ход; полова підпирала машину і спиняла колеса, що черкались по
