— Кукла єгипетська! — злісно кида він і одходить.
— На-а-а моди-и-сці сарахв-а-н…
Біля неї Ґудзик пан… —
чується десь за соломотрясом і на всіх лицях з'являється весела усмішка.
— Добре, добре! — думає Ґудзик, йдучи до паровика. — Заспіваєте ви в мене не так! Я вам заспіваю. Що то ви заспіваєте, як за грішми прийдете!..
І він виразно собі уявляє, як у суботу прийдуть «вони» за рощотом, а він нахилить голову набік і ніби жалкуючи дуже, сумно одповість їм: «Біда, хлопці! Не прислав пан горшей, візьмете вже, мабуть, у ту суботу»…
І хоча вони добре знають, що це правдива брехня, хоча знають, що він віддає їм же їхні гроші за проценти, що навіть тепер у нього в кишені є гроші, постоять, погомонять, почухаються й підуть собі з богом до другої суботи. Бо не їхня тут сила, а його, бо не він в їхніх руках, а вони в його. І знає він, що ненавидять вони його, що покірливість ця до часу, до години, знає, що погано буде йому, як і він попадеться, але від цього ще більша ненависть закипає до них.
По дорозі ні дущі. Ґудзик знов робить байдуже лице й повагом іде до машини. Пісня ще дужчою хвилею несеться з-за соломотрясу й жене кров Ґудзикові в голову. Настрій накипає. Хочеться когось ударить, пригнітить, хочеться чимнебудь виявити накипіле почуття.
— Карпе! — гукає він до присадкуватого, широкоплечого парубка в синіх пукатих окулярах, які носять звичайно ті, що стоять біля соломотрясу. — Ти на гулянку прийшов сюди? Забирайся на місце.
Карпо повертає до нього запорошене лице з широким носом і товстими губами й зараз же знов нахиляється до парубка, що вигортав полову з-під машини.