— Хе-хе-хе! А я ще вчора його питав: «Будеш, кажу, на ярмарку»? — «Буду», — каже.
— Ти ось що, — почав Андрій, — біжи… Того йолопа, правда, все одно не буде, то біжи зараз до Берка й пошукай там Остапа, — він там повинен буть. Скажи, що я його кличу.
— Робота буде, хе-хе-хе?
— А як не буде у Берка, біжи до Тартаковського. Знаєш?
— Ну, от! Скажу, що є хороша робота…
— Цього не кажи! Прямо скажи: Голуб кличе… Підожди… А сам до мене потім не підходь. Чуєш?
— Нуда, бо, звісно…
— Та не перебивай! Не тямиш і мовчи!
Прищуватий ніяково всміхнувся й винувато глянув Андрієві в вічі.
— До мене не підходь, а як побачиш, що Остап поведе он тих хлопців до пивної… Бачиш яких?
— Бачу, бачу: один у брилі, а другий без шапки, волики коло них.
— Ет, дурне! Кажу, слухай! Дивись: бачиш червону гарбу економічеську? Та куди лупаєш! Он-он-он!
— Ага, бачу!
— Бачиш же?
— Їй-богу, бачу. Здорові, сірі воли коло неї… Парубки сидять біля вія… їдять щось. О! Один устав.
— Ну, так. Так як побачиш, що вони підуть з Остапом, іди зараз же до гарби, сідай коло неї й сиди. Сиди та й годі.
— Нуда, розуміється…
— А як підійду я з кимнебудь, скинеш шапку й будеш звать мене паном…
— Хе-хе-хе! Нуда, бо панам, сто бісів їх матері раз-у-раз дешевше уступають.
— Та ні! Ну й дурний же ти, Гришка, господь з тобою! — всміхнувся Андрій. — Я не купувать, а про-
