«пальто», він, поспішаючись, серед галасу вийшов із хати й попрямував просто за будинок до села.
Коли він вернувся з двома пляшками горілки за пазухою і з блискучими, веселими очима, в кухні, крім Килини, що стояла задумливо біля вікна й водила по склу пальцем, нікого не було. Навіть на тому місці, де лежав Панас, було голо. Подивившись на Килину, дід підійшов до столу, вийняв пляшки, поставив їх на стіл, сів сам на лаву й повів очима по хаті.
— А Панас же де? — промовив він тихо.
— Повезли в волость, — не повертаючись, кинула Килина.
— Хто?
— Петрик.
— Та-ак… — хитнув головою Юхим, потім подивився на неї і знову спитав:
— А ти… як?
Килина нічого не одмовила, потім глибоко-глибоко зідхнула, одійшла од вікна і, ніяково всміхнувшись, сказала:
— А я теж… мабуть… поїду…
— Та-ак… — знов протяг дід і замислився. Потім раптом тріпнув головою, вийняв з пляшки затичку, перехилив її в рот і без оддишки почав пити горілку. Килина аж задивилась на нього.
— Що? — оддихуючись, витер він губи і глянув похмуро на неї. — Добре п'ю?
Килина мовчки повернулась і пішла з хати, А дід поклав голову на стіл лобом на самий край, довго сидів так, потім знов підняв її і, глянувши налитими кров'ю очима на пляшку, поволі взяв її, встромив у рот і знов почав смоктати, ніби бажаючи залити горілкою щось погане там десь у грудях. Потім устав, в'яло забрав пляшки, підійшов до полу і, скинувши «пальто», постелився й ліг. І зараз же важко захріп.
