— Какой «малахольник?»
— Такой, значить, как разбойник усьо рамно… Не слушаєть… сопротивляється…
«Благородіє» перевело очі на Трохима, який, насупивши брови, дивився в вікно й навіть не глянув у їх бік.
— Та ще, ваше благородіє, говорить, що побйоть тому морду, хто повезьоть у волость…
«Благородіє» знов подивилось на Трохима, що всетаки не рушився, тільки губи йому насмішкувато скривились.
— Вигнать єго в двадцать четире часа із економії! — очевидячки здержуючи себе, глухо кинув офіцер до Халабуди. — Чтоб і духу єго к вєчеру нє било!
— Слушаю… — витягнувся трохи Халабуда.
— Тільки вперед рощот мені дайте! — спокійно й не всміхаючись уже, бовкнув Трохим, повертаючись до них і бігаючи очима по хаті.
— Ніякого росчота! — не дивлячись на нього, кинув «панич». — Нагайкі єщо получіш!
Трохим зупинив на ньому свій гострий, тяжкий погляд і наче потемнів увесь.
— А нагайки за що? — придушено спитав він.
— За бунт! Па-а-німа-аєш?! — раптом озвіріло «благородіє» й повернулось до нього всім тілом. — За бунт!.. Сволоч етакая! Дєньгі брать умєєш, а работать нє любіш?.. С-скоти проклятиє!.. Перепорю всєх!..
Трохим почав важко сопти; жили йому понапиналися на висках, ряботиння налилося синьою кров'ю, брови зійшлися з віями й через це очі здавались ще гострішими. Панок злякано дивився на них і, очевидячки, не знав, що йому робити. Халабуда стояв з покірливими вглядом; «скоти» ще більше похмурились, прищурились.
— Нагайки мені нема за що… — заговорив, нарешті,
