йому дрижала, на лобі виступив піт, очі були широко розплющені й дивились злякано й напружено.
— Ну, однім словом, не хочеш сказать! — повертаючись до Халабуди, сказав офіцер. — Хорошо… Ето разберьот суд… Взять єго і отправіть к старосте. П-под-лєц-ци!
— Ви хотітє єго… предать суду? — живо спитав учитель, якось стурбовано дивлячись на Олександра.
— Конечно! — здивовано скрикнув той. — Нє по головкє же єго погладіть за ето?
— Да… — зам'явся той і понизив голос. — Но відітє-лі… Я просіл би вас… е… пустіть єго і… не поднімать етого дєла… Начньотся слєдствіє, визовут меня, вас, поднімется цєлий скандал. Мнє ето ужасно нєпріятно… Пожалуста… Я согласен, преступлєніє, так сказать, с полічним. Но понімаєтє, етот комічний характер. Всьо ето… Бог с нім! Пустіте єго!..
— Г-м…
— Пожалуйста, я вас прошу…
Офіцер замислився.
— Ну, хорошо… — стиснув він плечима і подав орден, якого той обережно підхопив і разом з ганчіркою пхнув у кишеню. — Пусть так, хотя… знаєтє… но всьо равно… Ну, слушай ти! — звернувся він раптом до Андрія. — Слушай сюда… Етот барін просіт за тєбя… Слишіш?.. І я отпускаю тєбя і нє предам суду… Понімаєш?
— Коли ж я не брав! — скрикнув Андрій. Офіцер скипів.
— Молчать!! — гримнув він, зчервонівши разом. — Нєгодяй! Єго от тюрми освобождают, а он єщо продолжаєт нагло тєбє врать в лицо… Мєрзавєц!.. Вигнать єго сєйчас с собаками із економії і нє дать єму ні копєйкі! Забірай свої паскудниє вєщі і в одін міг марш отсюда… С-скоті-і-на!
