зустрівшись із його поглядом, спершу одвернулась була, але зараз же подивилась знов, наче не маючи сил боротись, дуже зблідла й застигла у погляді. Офіцер ледве всміхнувся, одвернувся, байдуже подивився по стелі, позіхнув, прикривши рота трьома пальцями й повернувся до Халабуди, який уже старанно порався біля Трохима, щільно облапуючи його з голови до ніг. Той усміхнувся якоюсь похмуро-задоволеною усмішкою й покірливо повертався на всі боки. Біля них стояв учитель і, жадібно дивлячись за кожним їхнім рухом, нетерпляче топтався круг них.
— Нєт? — спитав офіцер, коли Халабуда взявся до Савки.
— Нікак нєт! — озирнувся той і, кинувшись до Савки, почав ще старанніше шукати. Не знайшлось і в Савки, як не знайшлось і в останніх.
— Вєщі пересмотрі! — холодно кинув офіцер, коли всі були обшукані. Кинулись до шмаття, до одежі, перетрусили все й перейшли до скринь, яких було тільки дві: більша жовта — Килинина й менша зелена — Андрієва. Вмтягли спершу зелену й почали викладати на лаву сорочки, хусточки, різну дрібницю. Потрусивши одну сорочку, потім другу, Халабуда раптом нахилився і, піднявши з землі якусь ганчірку, розгорнув її, глянув і, весь просіявши, кинувся до Олександра.
— Ваше благородіє!.. Знайшлась… Вот! — скрикнув він радісно й подав тому ганчірку. Панок кинувся і, вхопивши з рук офіцера орден, обдивився, наче не ймучи віри своїм очам, і показав його Олександрові.
— Дєйствітєльно!.. Посмотріте… Очень рад… Очень рад… Ето просто… Очень благодарен вам! — звернувся він до прикажчика, який трошки випрямився й серйозно сказав:
