— Я б це кислого чого з'їв би… Нема, Килино?
— Казало, що буде! — весело засміялась та, витираючи мокре лице брудним рушником і визираючи з-за нього своїми великими, гарними очима, які дивились сьогодні якось надто жваво, бадьоро й весело.
— Д-да… це б огірка солоного не погано б… Приквасити душу, — скребучи нігтем брову і поглядаючи чогось на піл, протяг роздумливо Юхим. Потім хитнув рішуче головою, підійшов до свого «пальта» і витягши з нього пляшку з недопивками горілки, подивився на всіх, перехилив її в рот і закляк. Було чути тільки «буль-буль-буль!» Коли булькання стихло, він одтулив пляшку від рота, подивився через світ на дно, перехилив знов у рот, потрусив пляшкою і, подивившись знову на неї, сховав її в «пальто», утерся й задоволено крекнув.
— От тепер ніби зовсім друга припорція, — весело хитнув він головою. — Тепер можна й підождати трошки.
Він хотів ще щось говорити, але глянув у вікно і здивовано промовив:
— О! Диви… А чого це так рано пани до нас?
— Де? Куди? Які пани? — посипались стурбовані питання, але не встигли дізнатись, як у хату ввійшли: попереду Халабуда з поважним і погрозливим виглядом, далі офіцер у шинелі наопашку і вчитель. Останні обидва, видно, і не вмились, бо обличчя були пом'яті, сонні, тільки вуса в офіцера були розчісані, як слід. Звернувшись до здивованих робітників, Олександер з лінивою зневагою вияснив їм, що йому стало відомо, ніби вкрадена «миндаль» знаходиться тепер у них на кухні, а через те ніхто хай не виходить із хати, поки не буде скінчено трус. Хитнувши потім мовчки головою Халабуді на робітників, він неспішно озирнувся, поводив байдуже очима по хаті й зупинив погляд на Килині, яка,
