лавою біля жердки. У хаті було вже зовсім видно. Юхим устав з-за столу, глянув на сонне товариство й усміхнувся. Але не встиг він взяти кухоль у руки, щоб умитись, як у хату ввійшов несподівано… Халабуда. Зробивши декільки кроків, він зупинився, здивовано підняв брови і, дивлячись на Гриця й Софійку, які порозкочувались уже й один заліз аж під стіл, а друга під лаву — одеревенів.
— А… ето ж по какому? — нарешті опам'ятався він і повернувся до Юхима, який усміхаючись дивився на нього. — Как же ето вони сплять до такой пори? Я вже думав, що тут провалились усі кудись.
Замість одповіді, Юхим умить хитнув йому таємничо головою й поманив за собою з хати.
— Що таке? — ще більше здивувався той. Але Юхим знов хитнув йому і пішов озираючись у сіни. Халабуда стиснув плечима, але пішов усе таки. Хвилини через три Юхим вернувся, але без Халабуди вже. Моргнувши Трохимові, він підійшов до Килини і почав будити її. Вона довго не прокидалась, потім, коли Юхим не на жарт штовхнув її в бік, зразу підвелась, озирнулась і здивувалась, що вона могла так заспатись. Потім дід підійшов до Гриця й почав штовхати його ногою. Гриць спершу щось бурмотів, цмокав губами, потім помалу подвівся й сів під столом. Здивовано озирнувшись, він раптом одкинувся назад і весело, гучно на всю хату зареготався. Від його сміху навіть прокинувся Кіндрат. Нарешті, повставали всі, з сонними, мутними очима, з попухлими носами, з пересохлими губами, сердиті, злі, розкудовчені, брудні. На слова Юхима, що був Халабуда й лаявся дуже, дехто вилаявся, дехто почухався, але ніхто не хапався до роботи. Савка ухопив шматок хліба і, сопучи, почав наминати його; але, пожувавши трохи, поклав на стіл, зідхнув і промовив:
