— ні. Я не обманюю тебе… Візьмеш — буду любити так, як нікого не любила, бо бачитиму, що любиш мене не тільки для себе, а й для мене…
Панас заворушився, захрипів і глухо закашлявся. Килина замовкла й обоє довго чекали, поки він замовкне.
— Так от, як хочеш, — проговорила знов Килина, коли Панас заспокоївся. — Коли віриш мені — бери, а ні… то так і кажи. Віриш?
Вона знов притягнула його до себе і, поклавши його руку собі на спину, почала потиху гладити його м'яке, шовкове волосся.
— Ну, віриш чи ні?
— Вірю, — прошепотів він і, притулившись їй головою до грудей, замер.
— А чи не пора б уже спати? — раптом зачувся з полу похмурий, злісний голос Трохима. — Ні вдень, ні вночі нема покою од їх…
Килина спокійно, поволі одвела його голову од грудей, притягла її до свого лиця й беззгучно впилась йому в уста. Потім також поволі одвела знов і, злегка одіпхнувшиси його, прошепотіла:
— Ну, годі… Іди спать.
Андрій, як п'яний, одійшов од неї, виліз на піл і, не роздягаючись, ліг біля Савки. Лямпочка почала часто моргати, наче тільки й чекала, щоб Андрій ліг уже, потім тихіше, рідше й рідше і, нарешті, кліпнула востаннє й погасла: тільки у тьмі замість неї червонів на столі нагорілий гніт.
Всі ще спали, коли Трохим, розбудивши Юхима, почав йому щось тихо шепотіти. Той сів на лаву, почухався, протер заспані очі й хрипло спитав.
— Хіба вже?
Трохим тільки головою хитнув і мовчки показав йому невеличку, зелену скриньку, що стояла під
