віли, потухли, все худе личко її ще більше зблідло, вкрилось холодним потом, вона почала блювати… її схопили, однесли зо сміхом до лежанки й поклали на землі. Коли вона, нарешті, безсило схилилась на другий бік і хотіла заснути, її знов узяли, поклали на піл і вкрили чиїмсь кожухом. Вона зараз же й заснула. Килина ж хоч постелилась на лежанці і навіть лягла, видно було — не спала. Коли знадвору доходив якийсь гомін, або хто проходив повз вікна, вона трохи підводила голову, прислухалась і знову лягала. А голота гуляла. Дід Юхим перейшов уже «гряницю» й наче змінився ввесь. То звичайно він говорив і рухався поважно, спокійно, а тепер ніби хто налив йому в жили молодої, гарячої крови. Завзято взявшись одною рукою в боки, а другою піддержуючи люльку, він жваво водив головою, стріляв очима й заливчасто-широко сміявся. І хоча товариство було здебільшого не в такому стані, щоб помічати щонебудь, все таки звернуло увагу, що дід переродився.
— Х-ха! — гордо хитнув головою Юхим, коли Софійка обняла й поцілувала «дідуся за те, що вони такі стали молоді». — Я, дівко, ще не такий був… Ого!.. Я тобі говорю!.. Стій, стій, стій!.. — повів він рукою, наче спиняючи когось, хоч ніхто йому не перечив. — Стій, ти слухай мене, я, брат… Коли я молодой був…
І починалось оповідання якоїнебудь плутаної, довгої «сторії». Товариство спочатку слухало пильно, потім хтонебуль про щось заговорював і починався регіт, співи, жарти. Нарешті, почали розходитись спати: спершу пішов Савка, потім Трохим, далі Петрик та Санька, яка була зовсім п'яна від «пригублювання» й говорила Петрикові з докором про якусь любовну сцену. Остались тільки Юхим, що теж прив'янув і щось мимрив про себе, та Гриць, Кіндрат і Софійка, яка сиділа між цими двома, об-
