перехристилась до Трохима, що сидів під образами, й одійшла до полу.
— Сметану їстимете? — звернулась вона до Панаса. Той заворушився, повернув трохи голову, що ледве темніла за білим поверхом кожуха, і прошепотів:
— Спасибі… коли є, дай трохи… Добра ти, Килино…
Вона, не хапаючись, узяла ложку й полумисок з мисника, вийшла з хати й незабаром вернулася з сметаною, яку разом із шматком хліба поставила біля Панаса. Він підвівся трохи, поставив полумисок біля себе і, обережно вмачаючи хліб у сметану, почав їсти. У хаті трохи втихло, потім балачка потрохи знову почалась, закружляла чарка, заблищали очі, посипались жарти спершу на Килину й Андрія, потім на Петрика й Саньку, далі на кого попало, задзвенів сміх, зачулися пісні, — голота загуляла. Забулися сварки, забулись пригоди, щезло горе, запанував один буйний, душний чад, що налив у серце диковеселого чуття, що мішає думки, вкриває темною запоною майбутнє і ховає в п'яном забутті минуле. Загуляла голота. Спершу трохи здержувались через Панаса, але, як спорожнено одну кварту чаду й почато було другу, товариство вже нічого не бачило й не чуло, крім якогось туману в очах та шуму в ухах. Навіть Трохим розвеселився: з дуже почервонілим лицем, на якому ще виразніше тепер виступало ряботиння, з припухлими трохи губами, які наче хтось помазав салом, і блискучими очима, він жорстоко сміявся дрібним сміхом і часто стукав кулаком по столі, але стукав так, що аж миски підскакували. Маринка, яку й сьогодні підпоїли, теж розвеселилась і навіть стала говорити щось про «миндаль», але, коли Трохим пильно, гостро глянув на неї, збентежилась і почала щось бурмотати про панів. Потім раптом замовкла, очі, що були розгорілися, посоло-
